Мері Кенет Келер (1913-1985) була першою в США жінкою, яка в 1965 році отримала докторський титул з інформатики у Вашингтонському Університеті, який захистила в Університеті Вісконсін-Медісон.
Перед цим, Мері Кенет Келер здобула вищу освіту в тому ж Університеті Вісконсін-Медісон, захищаючи роботу "Inductive Inference on Computer Generated Patterns".
В 1943 році отримала ліценціат з математики, а в 1953 році стала магістром математики і фізики в Університеті ДеПоль.
В 1958 році почала працювати в "National Science Foundation", в науковому комп'ютерному центрі престижного Дартмутського Коледжу. Варто зазначити, що тоді у цьому ВНЗ вчилися і працювали лише чоловіки. Приймаючи Мері Кенет Келер, університет Дартмут покінчив з цим правилом. Тут вона брала участь між іншим у розробці нової мови програмування BASIC.
Мері Келер передбачила потенціал комп'ютерів, як засіб доступу до інформації та освіти, передбачувала теж щось таке, що сьогодні називається "Інтернет". Після захисту докторської дисертації заснувала факультет інформатики у Кларк Коледжі, яким керувала 20 років. На сьогоднішній день у цьому Коледжі існує Центр "Keller Computer Center and Information Services", названий на її честь, який між іншим здійснює комп'ютерну та телекомунікаційну підтримку для студентів, викладачів та працівників цього ВНЗ. Є тут теж стипендія її імені - Mary Kenneth Keller Computer Science Scholarship. 

Також  Мері Келлер створила відділ інформатики у Кларк-коледжі в Дуб’юку та магістерську програму для підготовки до використання інформатики в галузі освіти. «Інформаційний бум триває і стає очевидним, що інформація марна, якщо вона недоступна», — підкреслювала с. Мері. Вже на початку 1970‑х років вона знала, що комп’ютери стануть незамінними у навчанні. Вона заснувала «Association of Small Computer Users in Education» — «Асоціацію користувачів малих комп’ютерів у галузі освіти». Мета Асоціації — обмін інформаційними ресурсами в мережі та співпраця для стимулювання креативності й інноваційності серед студентів. У ті часи це був прорив. Однак бачення сестри Келлер сягало набагато далі.
Мері Кенет Келер була прихильницею, щоб залучати жінок до інформатики. Допомогла при заснуванні Товариства Користувачів Малих Комп'ютерів у Освіті - Association of Small Computer Users in Education, ASCUE. Написала чотири книги на цю тему.
«Вперше ми можемо механічно моделювати пізнавальні процеси. Ми можемо проводити дослідження штучного інтелекту. Крім того, цей комп’ютерний механізм може бути використаний для допомоги людям у навчанні. Коли з часом з’явиться більше дорослих учнів, такий вид навчання, ймовірно, ставатиме дедалі важливішим», — передбачила вона. Сестра Мері написала чотири книжки в галузі інформатики.
При цьому всьому, і ще задовго до цього, бо в 1932 році, 19-річна Мері вступила до монастиря Сестер Милосердя (Sisters of Charity of the Blessed Virgin Mary), а в 1940 році склала у цьому Згромадженні вічні обіти. Тобто весь час, займаючись наукою у сфері інформатики, була католицькою черницею і часто приходила до праці у чернечому одязі. До речі, у згадуваному Кларк Коледжі, Згромадження сестри Мері, тобто Сестер Милосердя, профінансувало утворення "Catholic women's college", тобто факультету для студенток. Вона вірила не тільки в Бога, а й у те, що інтелект, яким Він обдарував людину, дозволить створити комп’ютерні системи та використовувати штучний інтелект.

Донедавна її називали «3D-жінкою». І сестра Мері Келлер насправді була такою. Духовна глибина, відкритість серця, розум, який піднявся до висот інтелекту, і прихований під габітом жіночий шарм — були близькі до образу Бога, вписаного в людині. Сьогодні, усвідомлюючи наявність технології 4D, ми без вагань можемо розширити характеристики вченої черниці на четвертий вимір — час, який не стер пам’ять про її надзвичайні досягнення.

Грейс Хоппер багатьом відома як "Бабуся COBOL" або "Королева Софтверу".
А декому - як людина, яка здійснила перший в історії програмування "debugging": метелик застряг всередині електромеханічного комп'ютера Harvard Mark II і блокував роботу - Грейс витягла метелика, і з тих пір термін "баг" увійшов в обіг.

Блютус винайшли 1990 року; за більш ніж чверть століття цей вид зв’язку міцно увійшов у наш побут, а його логотип можна знайти ледь не на кожному пристрої. Від навушників і динаміків до автівок і навіть зубних щіток — сьогодні майже все оснащено Блютусом. А ви колись замислювалися, як цей вид зв’язку отримав таку химерну назву? Виявляється, ми зобов’язані нею першому християнському королю вікінгів. Король Гаральд І Синьозубий Гормсон правив Норвегією і Данією тридцять років поспіль, із 956 до 986 року. Він народився близько 910 року. Гаральд, син короля Горма Старого, прославився тим, що об’єднав скандинавські племена і прищепив християнство на землях вікінгів. Його особливою прикметою був хворий зуб, що виглядав синім, звідси й прізвисько короля, англійською — «blue tooth». Гаральд прийняв християнство 960 року за посередництвом німецького священика Поппо. Згідно з традицією, священик попросив Гарольда довести свою віру в Христа. І той послухався: переніс важкий шмат розпаленого заліза і не обпікся. Відтак Поппо охрестив Гаральда. За прикладом Гаральда люди скинули скандинавських поганських богів.
Чому ж прізвисько варязького короля запозичили для цієї сучасної технології? Блютус мав стати уніфікованою технологією бездротового зв’язку. Джейм Кардач, засновник «Bluetooth SIG», читав у той час історичний роман Франса Г. Бенґтссона «Рудий Орм» про вікінгів і короля Гаральда Синьозубого. Цю назву для свого винаходу він обрав саме тому, що король Гаральд прославився об’єднанням Данії та Норвегії, а блютус розроблявся саме як технологія об’єднання: «Гаральд об’єднав Данію і охрестив данців! Мені здається, це вдала кодова назва для програми. Тоді ж я створив зображення PowerPoint у вигляді рунічного каменю, на якому Гаральд тримає в одній руці стільниковий телефон, а в іншій — ноутбук, а поруч перекладені руни: «Гаральд об’єднав Данію і Норвегію» і «Гаральд вважає, що мобільні ПК та стільникові телефони повинні поєднуватися без жодних проблем». Блютус завдячує Гаральду не лише назвою, а й логотипом. Це так звана зв’язана руна (лігатура або поєднання двох окремих скандинавських рун). Саме поєднання рун, що відповідають ініціалам Гаральда Синьозубого, й дало офіційний логотип.

Допомогти людям із вадами мови та слуху взялася 20-річна Тамара Вощило з Тернополя. Дівчина розробила пристрій, який трансформує мову жестів у звук. Обладнана сенсорами, звичайна господарська рукавичка здатна вголос висловити думку людини. Тамара – студентка Тернопільського Національного технічного університету імені Івана Пулюя. Інтерес до технологій у дівчини з’явився ще в дитинстві. Відтак, і професію обрала до душі. Вона – майбутній інженер-програміст. За розробку диво-пристрою дівчина взялася на третьому курсі у коледжі, готуючи курсову роботу.  У результаті – ось така рукавичка, посміхаючись демонструє виріб Тамара. – Сенсори, що знаходяться на пальцях, надсилають інформацію через Bluetooth-канал телефону. Спеціально створений мобільний додаток зчитує попередньо закладені у програму рухи і перетворює їх у слова.  Свій винахід дівчина назвала “I speak instead of you” (ISIOY) – «Я говорю замість тебе». Стати у пригоді рукавичка може не лише людям з обмеженими мовними можливостями, а й тим, хто тимчасово втратив здатність розмовляти. Адже пристрій, – каже Тамара Вощило, можна запрограмувати індивідуально. Виготовлення матеріалу підтримане OPEN Media Hub за кошти надані Європейським Союзом.

«Мені жаль, прошу вибачення за страшну шкоду, якої завдала людству моя цікавість», — сказав доктор Рокко Леонард Мартіно, винахідник смартфона. Я хотів би сказати кілька слів — два фактично — про мою нову книжку. Деякі з вас можуть подумати, що мова про «Цунамі технологій майбутнього», але це моя стара книжка. Нова буде називатися «Apolgia pro mea curiositos» («Вибачте за мою цікавість»).
І ось ці два слова: «Вибачте! Я вибачаюся за страшну шкоду, якої завдала людству моя цікавість». По‑перше: моя цікавість зробила всіх ваших дітей залежними від смартфонів. Вони не можуть жити без своїх смартфонів. Вони не можуть їсти, якщо нема поруч смартфона. Слава Богу, вчителям вистачило глузду заборонити смартфони у класах — можливо, священикам варто зробити те саме у храмах. Особисто я хотів би, щоб було заборонено сідати з ними за обідній стіл. Однак я теж кладу свій смартфон біля тарілки, як, мабуть, і ви, і часто відволікаюся на повідомлення й термінові електронні листи, на які вкрай потрібно відповісти тут і зараз. Тому, певно, слід бути дуже обережними, якщо забороняємо своїм дітям приходити до столу зі своїми смартфонами, аж доки не усвідомимо, що потребуємо цієї дисципліни ми самі. По‑друге: прошу вибачення за те, що мій винахід знищив спілкування між людьми. Кожен бачив, як пари або й цілі групи молодих людей, йдучи  вулицею, не розмовляють, а строчать у месенджерах. Сидячи в одному приміщенні, вони часто переписуються між собою, а не розмовляють. Через це прошу мене вибачити. Навколішках прошу. По-третє: вибачте за те, що я знищив здоров’я ваших дітей і ваше власне здоров’я. Не так давно, якщо вам треба було пошукати якусь інформацію, потрібно було поїхати до бібліотеки і витратити години на пошуки потрібних відповідей. Тепер ви просто натискаєте пальцем на кнопочку на своєму смартфоні і дозволяєте «Google» робити всю роботу за вас. Йому нічого, він міцний, а от ви швидко перетворюєтеся у варений овоч. Мені також жаль, що ваші діти більше не звертаються до вас із цікавими питаннями, адже вони звертаються до «Google». Це дорога втрата! По-четверте: я повинен вибачитися за вказівні пальці — ваші й ваших дітей, — що вже закостеніли від постійних маніпуляцій на сенсорному екрані. По-п’яте: тут уже я маю вибачитися за усі витягнуті руки, у яких ви міцно тримали свої смартфони, аби зробити вдале селфі. Крім того, вибачте за штучні усмішки, зафіксовані назавжди на обличчі на випадок раптового селфі. Так, все це вимагає вашого пробачення, і буде ще більше. У 1952 році я випадково відкрив те, що називається плазмою в ударних хвилях; тоді я запропонував німецьким ракетникам: замість того, щоб будувати величезні конструкції на 65 поверхів, заповнені вибуховою речовиною і з прикріпленим запалом, ми можемо створити щось більш витончене — наприклад, використовувати електричний двигун, активним тілом якого є плазма, що дозволяє літакові прискорюватись у космічному просторі до найвищих швидкостей. Вони недвозначно натякали мені, що я немов дитина, яка не знає, про що говорить. Тепер це сталося. Зараз проводяться масштабні дослідження плазмового двигуна у ракетобудуванні. Для екскурсійних поїздок на Місяць, а потім для колонізаційних подорожей на Марс, що запровадяться у наступні десятиліття, безумовно, використовуватиметься плазма замість ракет. Наступні 10 років будуть драматичними, як я і описав у своїй попередній книжці. У Сполучених Штатах у кожному будинку буде робот. Можливо, навіть на посаді президента. У Новій Зеландії постійно ведеться робота над створенням робота, призначеного для роботи в політичних цілях. Десь у найближчі два‑три роки ми збираємося запустити серію супутників на додачу до тих, які вже є на орбіті, щоб усі люди в світі тепер були на зв’язку. Ви можете уявити собі зрив обіду, коли повідомлення надходитимуть з будь‑якої частини світу о будь‑якій годині дня чи ночі? Обід? Та який тут обід? Це станеться. Другий ренесанс залежить від нас і, будь ласка, пробачте мені — цього не зупинити. І тому я прошу вас вибачити мене за мою цікавість — і пробачте мене за те, що я втілював її на практиці, створивши смартфон і нові можливості космічного польоту. А для тих із вас, хто не пробачить мені, я збираюся оголосити про початок нової організації, присвяченої поверненню до старих часів: улюблена пошта й димові сигнали, піші подорожі та кінні трамваї з вільним викидом гною на клумби — усе до ваших послуг. Першою вимогою для вступу до клубу буде відмова від вашого мобільного телефону. Готові зареєструватися?